Голодомор 1932-1933рр. – це страшна трагедія в історії нашої держави.
Голодомор забрав мільйони людей.Невідома навіть точна цифра. Для того, щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них. Забути таке неможливо.
На кінець заходу, який провела для нас бібліотекар Г. М. Сербул, кожному з нас дали по кусочку хліба, щоб згадати ті часи, коли його так не вистачало дорослим та дітям.
Не раз казала бабця: - «Діти,
Святенький хлібчик бережіте,
Під ноги хліба не кидайте,
Його завжди ви поважайте».
І капали старечі сльози,
І серце билося в тривозі,
На стільчик сяде біля печі,
Розповідає нам малечі.
Як люди з голоду вмирали,
За що самі того не знали,
Села спустошені були,
Ох і зазнали всі біди.
Дітки на очах згасали,
У неньки хліба все благали,
А вона зморена, безсила,
Лободу в горщику варила.
Кропиву їли, лободу,
Не зупинили тим біду,
Смерть по селах йшла з косою.
Вкраїна вкрилася журбою.
Стогнала бідна Україна,
А в чім її була провина?
Перед ким дітки завинили?
Вони так хлібчика просили.
Просили хліба й помирали,
До неньки ручки простягали,
Над нею смерть також стояла,
Душа вже тіло покидала.
І знову бабця затужила,
Окрайчик хліба відломила.
Той хлібчик ніжно цілувала,
До свого серця пригортала.
Тому в День пам’яті жертв Голодомору запалімо свічку пам’яті.
Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом – геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою, щирою молитвою, очистить наші душі від зла.
Немає коментарів:
Дописати коментар